Перейти до основного вмісту

Публікації

Наталя чудово усвідомлювала, що свекруха кличе її в гості не просто так, тому до останнього опиралася, але коли вже не було іншого виходу – погодилась. – Заходь, дитино, сідай! – якось незвично сказала мати. – Сергійку, принеси стілець для дружини. А вже під час самої вечері свекруха почала дивну розмову про значні кошти.

Останні дописи

Ліда перемила весь посуд, протерла стіл і зайшла в кімнату. Її чоловік Сашко сидів на дивані, їв диню й дивився футбол по телевізору. – Сашко, Миколці потрібен новий зимовий костюмчик! – почала з порога Ліда. – В мене зарплату затримують. Давай завтра сходимо і купимо, га? Сашко мовчки поклав шкірку від дині в миску і якось дивно глянув на дружину. – Завтра я все скажу, – пробурмотів він. – Що скажеш?! – не зрозуміла Ліда. – Скажу, куплю я той костюмчик, чи ні. – А що ж зміниться? – ахнула Ліда. Вона здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи.

Ліда помила весь посуд, витерла стіл і зайшла до вітальні. Її чоловік, Сашко, сидів на дивані, ласував динею та дивився футбольний матч по телевізору. – Сашко, Миколці потрібен новий зимовий комбінезон! – сказала Ліда, стоячи в дверях. – Він з минулого вже виріс, а мені затримують виплату. Може, завтра підемо разом і купимо, га? Сашко мовчки поклав залишки дині в тарілку й якось дивно подивився на дружину. – Завтра я все скажу, – пробурмотів він. – Що ти скажеш?! – здивувалася Ліда. – Скажу, чи буде той комбінезон, чи ні, – відповів чоловік. – А що зміниться за ніч? – вигукнула Ліда. Вона збентежено дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи. – Побачимо, що зміниться, – відповів Сашко. – Народила дитину, а забезпечити її не можеш! І тут Ліда зрозуміла, що могло змінитися… Її свекруха, Надія Петрівна, вже давно твердила, що Миколка не їхній… Не їхньої крові, казала вона, схожий на матір і хворобливий… І найгірше, що Надія Петрівна змогла переконати сина, що він не батько дитини! Ліда спо...

Моя мати щойно повернулася з роботи за кордоном, тому ми з чоловіком знову прийшли до неї поговорити. Ми сподівалися, що цього разу, побачивши нашу ситуацію, вона все ж таки змилостивиться і допоможе, але мама навіть не дозволила нам переступити поріг.

Моя мати щойно повернулася з-за кордону, де працює, тому ми з чоловіком знову прийшли до неї на розмову. Ми сподівалися, що цього разу, побачивши наше скрутне становище, вона зглянеться і допоможе, але мати навіть не пустила нас на поріг. Спілкування з моєю мамою зіпсувалося років п’ять тому. Моя лагідна, поступлива і завжди готова допомогти мама раптом стала мені зовсім чужою людиною, нездатною пробачити єдину помилку. Моя мама працює за кордоном вже більше десяти років, тому за цей час вона накопичила чималу суму грошей. Колись вона мені оплатила і весілля, і навчання. Я завжди була їй за це вдячна, тут без питань. Непорозуміння між нами почалися через подаровану нею квартиру. Ще до мого заміжжя мама мені її подарувала. Після весілля ми з чоловіком там жили певний час. Коли ж у нас народилися діти, раптово захворіла мати мого чоловіка. Оскільки вони самі з села і з майна мали лише корову, то коштів на лікування не було зовсім. Саме тоді я продала квартиру, і ми всі гроші вклали в здо...

Галина повернулася з крамниці додому і почала розкладати покупки. Несподівано жінка почула дивний галас з кімнати доньки та зятя і вирішила зайти. – Валю, а ти куди це зібралася? – здивовано запитала Галина, побачивши, як невістка пакує одяг у валізи. – Їду я звідси! – зі сльозами на очах відповіла Валя. – Як їдеш? Куди? Що трапилось? – розгубилася Галина. – Ось, погляньте, – Валя безмовно простягнула якогось листа. Галина взяла його, розгорнула і завмерла від побаченого.

Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківського будинку. Мати зраділа, у тридцять із лишком років син нарешті вирішив одружитися. Нагулявся. Приїхав. Допомога їй буде на старості років. Будинок повна чаша, мама господиня в будинку. Батька не стало, залишив міцний будинок та велике господарство. Старався все для сім’ї зробити. Тільки от син один, не змогла Галя другого виносити, а потім взагалі завагітніти не змогла. Тяжка робота сільська, господарство велике щоденного догляду потребує без вихідних та відпустки. А потім і сам надірвався, зліг. Галя три роки його доглядала, але все марно. Навчилася тоді Галя і з трактором поводитись і з городами справлятися. Валентина була молода. Років так на десять молодша за Івана, прикинула Галина. Молода, тендітна. Себе згадала Галя, така сама була. Приїхала до чоловіка з валізкою маленькою. Речей кіт наплакав. Але син вибрав, хай живуть. Та й сирота. А може, й краще так. Усі сільські дівчата Валентині заздрили. Відхопила нареченого б...

Юля зійшла з автобуса і, тримаючи важкі пакунки, попрямувала до рідної оселі. – Я повернулася! – вигукнула вона, відчинивши двері. – Юля, дитино! – всі поспішили їй назустріч. – Ми знали, що ти приїдеш! Ввечері, коли вся родина зібралася за великим обіднім столом, хтось постукав у двері. – Мабуть, сусіди прийшли привітати, – мама стенула плечима і пішла відчиняти. Вона повернулася не сама, а з «відвідувачами». Юля подивилася на людей, які зайшли до кімнати, і не могла повірити своїм очам.

Юля мовчки, з легкою тугою дивилася у вікно автобуса, який відвозив її далеко від рідного краю. На колінах лежала велика картата сумка, яку вона міцно притискала до себе. Дівчина взяла лише найнеобхідніше, але сумка все одно вийшла досить об’ємною. До того ж, бабуся поклала зверху пакет із теплими пиріжками, які наповнювали автобус апетитним ароматом свіжої випічки. Не втримавшись, Юля розстебнула блискавку і дістала два золотистих, рум’яних пиріжки. — Хочеш? — запитала вона хлопця, який, очевидно, зайшов у автобус раніше. Він без зайвих слів поступився їй місцем біля вікна, викликавши в Юлі теплі почуття. — Давай! — відповів він, ковтнувши слину. — Я Юля, — усміхнулася дівчина. — А я Степан. Вступати їдеш? — Так! У нас тут поблизу ні технікуму, ні інституту немає. Тільки на трактористів навчають, а я трактористом бути не можу. — А я теж вступати. Хоча в селі мені подобається, — додав він із легким зітханням. Дорога до міста тривала чотири години, за які вони встигли подружитися. Перед...

Марія поверталася додому після відпустки. Вона вже була біля своїх дверей, коли побачила сусідку. – Марієчко, вітаю! Як відпочинок? – привіталася пані Тамара. – Добрий день. Чудово відпочила, – відповіла Марія з посмішкою. – Знаєш, тут тебе шукала якась стривожена жінка, – мовила сусідка. – Не застала тебе, тож залишила мені листа з проханням віддати тобі особисто в руки. – Якого листа? – здивувалася Марія. – Ось, візьми, – Тамара простягнула конверт Марії. – Дякую, – промовила Марія і зайшла до квартири. Марія поставила речі в коридорі, пройшла у вітальню, сіла на диван, розпечатала листа і завмерла від прочитаного.

– Не йдіть за мною! Дайте мені спокій! – говорила Марія Сергіївна, прямуючи на обід, своєму колезі, який раптово почав виявляти до неї симпатію. Він був не єдиний, хто претендував на її увагу, особливо після того, як вона отримала високу посаду та придбала простору й світлу квартиру. Залишалося лише змінити автомобіль, але це було питанням часу. Проте її особисте життя було для всіх закрите назавжди. Десять років тому Марія Сергіївна пережила болюче розлучення з чоловіком. Він залишив її, обравши іншу, «більш перспективну», як він сам сказав. Її тодішній емоційний стан важко було описати. Підтримувала лише колишня свекруха, яка була ображена на сина. Але Марія відмовилася від її допомоги та підтримки. Натомість їй дуже допомогла близька подруга, яка й спрямувала її на правильний шлях. Живи для себе, заради власного задоволення. І Марія прислухалася. За пів року вона відчула себе впевненіше, і біль у душі вщух. Вона повністю віддалася роботі та кар’єрному розвитку, відвідувала різномані...

Я з Дмитром 10 років жила в шлюбі, а зараз зрозуміла, що потрібно розлучатися. В мене багатий чоловік і мама сказала, щоб я не лише про себе думала. А вона тепер за які гроші буде жити

Я заміжня 10 років. Мій чоловік дуже добре заробляє. Дмитро нічого не шкодує ні мені, ні дітям. Дмитро сам з небагатої сім’ї, коли ми одружилися у нього нічого не було, навіть свою першу квартиру ми з ним взяли в кредит. Дмитро сам розпочав свій бізнес, який відразу став йому приносити гарний дохід і ми стали жити добре. Але, десь на третьому році нашого шлюбу, я побачила, як змінився мій чоловік, він вже був не тією людиною, з якою я одружилася, він був іншим, його дуже змінили гроші, вірніше багато грошей: він багато часу проводив з друзями, міг повернутися пізно, говорив, що у нього справи, якісь турботи по бізнесу. Мені вже тоді це не подобалося, але я вже чекала другу дитину, тому вирішила, що нічого міняти не варто, адже дітям потрібен батько. З малими дітьми мені дуже допомагала моя мама, вона навіть заради цього звільнилася з роботи. Я їй регулярно давала гроші, адже, зрозуміло, що вона була без роботи, і, якби у мене була няня – вона б отримувала набагато більшу плату, тому ме...