Ліда перемила весь посуд, протерла стіл і зайшла в кімнату. Її чоловік Сашко сидів на дивані, їв диню й дивився футбол по телевізору. – Сашко, Миколці потрібен новий зимовий костюмчик! – почала з порога Ліда. – В мене зарплату затримують. Давай завтра сходимо і купимо, га? Сашко мовчки поклав шкірку від дині в миску і якось дивно глянув на дружину. – Завтра я все скажу, – пробурмотів він. – Що скажеш?! – не зрозуміла Ліда. – Скажу, куплю я той костюмчик, чи ні. – А що ж зміниться? – ахнула Ліда. Вона здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи.

Ліда помила весь посуд, витерла стіл і зайшла до вітальні. Її чоловік, Сашко, сидів на дивані, ласував динею та дивився футбольний матч по телевізору. – Сашко, Миколці потрібен новий зимовий комбінезон! – сказала Ліда, стоячи в дверях. – Він з минулого вже виріс, а мені затримують виплату. Може, завтра підемо разом і купимо, га? Сашко мовчки поклав залишки дині в тарілку й якось дивно подивився на дружину. – Завтра я все скажу, – пробурмотів він. – Що ти скажеш?! – здивувалася Ліда. – Скажу, чи буде той комбінезон, чи ні, – відповів чоловік.

– А що зміниться за ніч? – вигукнула Ліда. Вона збентежено дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи. – Побачимо, що зміниться, – відповів Сашко. – Народила дитину, а забезпечити її не можеш! І тут Ліда зрозуміла, що могло змінитися… Її свекруха, Надія Петрівна, вже давно твердила, що Миколка не їхній… Не їхньої крові, казала вона, схожий на матір і хворобливий… І найгірше, що Надія Петрівна змогла переконати сина, що він не батько дитини!

Ліда спочатку лише сміялася з цього. Їй не було чого боятися – окрім чоловіка, в неї нікого не було… Але постійні закиди свекрухи, на превеликий подив Ліди, не припинялися. І ось рік тому свекруха вирішила продати свою квартиру і переїхати до їхнього міста. Місяць вона пожила у них, поки не знайшла собі житло неподалік. Вона хотіла як краще, коли переїжджала. Надія Петрівна хотіла бути поруч із онуком та сином, допомагати їм. Миколці вже п’ять років, скоро до школи, а свекруха, як-не-як, вчителька.

…Все почалося з причіпок Олександра. Він почав нервувати через дрібниці й прискіпуватися до всього. – Знову хворий? – казав Сашко про Миколку. – Я ніколи не хворів, а він… – Сашко, ну чого ти так? – казала Ліда чоловікові. – Виросте – буде міцним! – Де ти тут бачиш міць? – сердився чоловік. – Де? Обдурила мене. Мама права! Він не мій! – Ну, син на мене схожий, і що з того? – обурилася Ліда. – Так, на тебе, – з їдкою сказав Сашко. – Побачимо ще… Саме тоді Ліда зрозуміла, звідки беруться ці думки. Свекруха постійно щось шепотіла синові.

А після переїзду в їхнє місто вона почала часто телефонувати Сашкові. Переїхала допомагати, а жодного дня не провела з онуком. Зайде, подивиться і йде. А Сашко почав прискіпуватися і до Лідиної зарплати. Вона була набагато меншою за його. І останньою краплею стало те, що свекруха вмовила Сашка зробити тест ДНК на батьківство! І Ліда остаточно вирішила для себе. Незалежно від результату тесту, вона подасть на розлучення. А результат буде лише один! Вона ніколи не зраджувала чоловікові. Жити після такої недовіри з ним, а тим паче спілкуватися з його матір’ю, вона більше не збиралася. Раніше вона не подавала на розлучення, бо Сашко одразу б сказав, що вона тікає від сорому.

Подивиться на їхню реакцію і поїде… …Рано-вранці Сашко кудись пішов. І Ліда зрозуміла куди. За результатом, інакше й бути не могло. Вона швидко зібрала необхідні речі у валізу. Прокинувся Миколка. – А ми куди? – спитав він. – В подорож? – Ні, синку, ми переїжджаємо, – спокійно відповіла Ліда. – Зараз дочекаємось тата й поїдемо. Збери свої улюблені іграшки, а потім я решту візьму.

– Ми з татом переїжджаємо? – запитав хлопчик. – Ні, тільки ти і я, – відповіла Ліда. Нарешті повернулися Олександр з матір’ю. Ліда вийшла з кімнати. – Тобі пощастило! – заявила з порога Надія Петрівна. – Миколка – син Олександра! Ось вам гроші. Купуйте Миколці все, що потрібно. Запала тиша. Сашко навіть не спробував вибачитися… – А чого ти не радієш? – знову звернулася свекруха до Ліди.

– А чому радіти? – здивувалася Ліда. – Я це й так знала. Миколко, одягайся. – От і добре, – сказала свекруха. – Ідіть погуляйте! Миколка швидко одягнувся. Ліда викотила валізу. На них вже чекало таксі. Вона все продумала. Квартиру вже зняла. А через місяць її переводять в інше місто. Там відкривається нова філія. Зарплата теж буде більшою. І на розлучення вона подасть… Надія Петрівна здивовано подивилася на валізу, потім на сина й на онука.

– А що це ти робиш? – з підозрою запитала вона. – Що хочу, те й роблю, – відповіла Ліда. – Інші речі заберу пізніше, коли ділитимемо квартиру! Ліда відсунула свекруху, взяла сина за руку і вийшла, навіть не глянувши на Олександра і не зачинивши двері. Свекруха була в повному нерозумінні. – Як ти можеш? – крикнула вона навздогін. – Помовч, мамо, – раптом сказав Олександр. – Все було добре, поки ти не з’явилася…

Але для Ліди це вже не мало значення. Вони сіли з сином у таксі й вирушили у нове життя… …Розлучення тривало довго. Сашко був проти. Свекруха вибачалася, казала, що це все через неї. Але їх все ж розлучили. Квартиру довелося продати. Олександр тимчасово переїхав до матері, але врешті-решт залишився там надовго. Він себе дуже картав, навіть втратив роботу… Згодом знову одружився і знову розлучився… А Ліда з сином поїхали в інше місто. Там у неї хороша робота, нова квартира. Микола вже студент. Він високий, гарний і сильний… А ще у нього є брат Олег. Вони дуже схожі. І ще є вітчим Андрій, який їх і виховав.

Вітчим, якого Микола вважає своїм батьком…