Зусилля лікарів виявилися марними. Серце зупинилося. Але раптом, тишу реанімації розірвав крик медсестри: «Сльоза! На щоці сльоза! Він плаче!”
Боляче! Як же боляче … Неможливо дихати … Молодий чоловік хитаючись добрів до лавочки в сквері і присів, намагаючись віддихатися і вгамувати біль, яка розпеченим стрижнем пронизувала все тіло. Але вона не відступала, вгризаючись в кожну клітину. Чоловік спробував зробити глибокий вдих, але біль завдала ще одного удару і тіло обм’якло … Він уже не побачив людей, що стовпилися навколо, не почув звуків сирени швидкої і голосів лікарів, які поспішають на допомогу. Світло … Звідки він? Такий м’який і теплий. Де я? Болі немає. Та й тіло таке невагоме. Чоловік намагався озирнутися, але навколо клубочився легкий туман. А потім він побачив собаку … Велика вівчарка йшла до нього, нечутно ступаючи м’якими лапами. І чоловік впізнав його! Це був Грей. – Привіт, Господар. -Грей? Ти? Але … як ти мене знайшов? І чому ти розмовляєш зі мною? Я сплю? – Тут всі можуть розмовляти і розуміти один одного. Ні, Господар, ти не спиш....