Перейти до основного вмісту

Про Нас

 

Про нас

Ласкаво просимо до Історії Серця — місця, де оживають історії, що торкаються серця.

Ми створені для тих, хто любить поринути у світ фантазії, емоцій та незабутніх сюжетів. Наш сайт об’єднує авторів і читачів, які цінують силу слова, натхнення та взаєморозуміння.

Наша місія

Ми прагнемо створити простір, де кожен може знайти щось особливе для себе:

  • Для читачів — можливість відкривати нові історії, що захоплюють і мотивують.
  • Для авторів — майданчик для творчості, де ваші ідеї знайдуть свого читача.

Що ми пропонуємо?

  • Різноманітні історії: від коротких оповідань до довгих романів.
  • Спільноту: знайомства з однодумцями, обмін ідеями та відгуками.
  • Творчий розвиток: конкурси, майстер-класи та натхнення для всіх.

Чому ми?

  • Ми віримо, що кожна історія заслуговує на увагу.
  • Ми допомагаємо вам знайти голос, який звучить у вашій душі.
  • Ми підтримуємо чесність, творчість та відкритість.

Приєднуйтесь до нас і станьте частиною нашої історії. Разом ми створюємо світ, у якому серця наповнюються емоціями та радістю від кожної прочитаної сторінки.

Історії Серця — це більше, ніж просто історії. Це частинка душі.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Олена втратила чоловіка. Син Ігор, не приїхавши на похорон, з’явився лише через три дні і з холодною заявою сказав: — Вимітайся з квартири, це квартира батька! Олена, не знайшовши сили сперечатися, вирішила покинути квартиру і повернутися до свого рідного села. Прийшовши до дому, вона стояла на порозі та дивилася на зарослий бур’яном двір. В голові крутилися думки, з чого ж почати все спочатку? На наступний день Олена пішла до магазину, і, повертаючись додому, побачила, як щось зрушилося в кущах біля її будинку.

У Олени помер чоловік, з яким вона прожила 21 рік. Це був її другий шлюб, а перший виявився невдалим. Проживши три з половиною роки, вона не знайшла в ньому нічого хорошого, крім доньки, за яку була вдячна колишньому чоловіку. Майже одразу після весілля він почав вести безвідповідальне життя, стверджуючи, що він ще молодий і не нагулявся. Олені це набридло, вона не так уявляла собі сімейне життя, і вирушила з донькою до батьків. З Ігорем, її другим чоловіком, вона познайомилась на весіллі подруги, коли їй було майже 30. Ігор також був у розлученні. Вражав її своїм серйозним поглядом сірих очей, спокоєм і галантністю. Через рік вони побралися. Вони не мали більше дітей — у неї була донька, а в нього син від першого шлюбу, якого виховувала колишня дружина. Ігор і Олена стали ідеальною парою: обидва життєрадісні, з багатьма спільними інтересами. Ігор швидко порозумівся з донькою Олени, полюбив її і виховував як свою. Вона називала його татом. Ігор ніколи не ображав Олену, вони щиро любили...
Дописати коментар
Читати далі »

Юля зійшла з автобуса і, тримаючи важкі пакунки, попрямувала до рідної оселі. – Я повернулася! – вигукнула вона, відчинивши двері. – Юля, дитино! – всі поспішили їй назустріч. – Ми знали, що ти приїдеш! Ввечері, коли вся родина зібралася за великим обіднім столом, хтось постукав у двері. – Мабуть, сусіди прийшли привітати, – мама стенула плечима і пішла відчиняти. Вона повернулася не сама, а з «відвідувачами». Юля подивилася на людей, які зайшли до кімнати, і не могла повірити своїм очам.

Юля мовчки, з легкою тугою дивилася у вікно автобуса, який відвозив її далеко від рідного краю. На колінах лежала велика картата сумка, яку вона міцно притискала до себе. Дівчина взяла лише найнеобхідніше, але сумка все одно вийшла досить об’ємною. До того ж, бабуся поклала зверху пакет із теплими пиріжками, які наповнювали автобус апетитним ароматом свіжої випічки. Не втримавшись, Юля розстебнула блискавку і дістала два золотистих, рум’яних пиріжки. — Хочеш? — запитала вона хлопця, який, очевидно, зайшов у автобус раніше. Він без зайвих слів поступився їй місцем біля вікна, викликавши в Юлі теплі почуття. — Давай! — відповів він, ковтнувши слину. — Я Юля, — усміхнулася дівчина. — А я Степан. Вступати їдеш? — Так! У нас тут поблизу ні технікуму, ні інституту немає. Тільки на трактористів навчають, а я трактористом бути не можу. — А я теж вступати. Хоча в селі мені подобається, — додав він із легким зітханням. Дорога до міста тривала чотири години, за які вони встигли подружитися. Перед...
Дописати коментар
Читати далі »

Мама запросила мене до себе і оголосила, що двокімнатну квартиру вона залишає моєму братові, а мені віддає стареньку дачу, що залишилася від бабусі. Мій чоловік сказав, що це несправедливо. Але я не стала сперечатися, погодилася і ми почали збирати кошти на ремонт.

Коли мій брат одружився, я вже жила окремо від мами в квартирі мого чоловіка. Мама залишалася сама у своїй двокімнатній квартирі, а брат із дружиною винаймали житло. Через деякий час мама отримала у спадок однокімнатну квартиру і дачу, які залишила їй бабуся. Мама вирішила допомогти братові й повідомила, що віддасть йому свою двокімнатну квартиру, а мені залишиться дача. Вона також сказала, що якщо я догляну її в старості, то однокімнатна квартира теж перейде мені. Я та мій чоловік розуміли, що таке рішення було несправедливим, але я вирішила не сперечатися. Мама завжди робить так, як сама вирішить. Ми взялися за ремонт дачі: збудували простору прибудову, встановили новий паркан, провели воду, опалення, облаштували ванну й туалет. Витратили всі наші заощадження, але тепер у будинку можна було комфортно жити цілий рік. Коли я вже чекала на другу дитину, чоловік запропонував переїхати на дачу. До його роботи було всього 30 кілометрів, діти дихали б свіжим повітрям, а нашу квартиру ми мог...
Дописати коментар
Читати далі »