Наталя чудово усвідомлювала, що свекруха кличе її в гості не просто так, тому до останнього опиралася, але коли вже не було іншого виходу – погодилась. – Заходь, дитино, сідай! – якось незвично сказала мати. – Сергійку, принеси стілець для дружини. А вже під час самої вечері свекруха почала дивну розмову про значні кошти.

Наталя сиділа у своєму офісному кріслі, безпорадно дивлячись на монітор комп'ютера. День видався надзвичайно важким: безліч зустрічей з клієнтами, перевірка важливих звітів, безперервні телефонні дзвінки.

Вона відчувала сильну втому, а пульсуючий біль у скронях лише посилював це відчуття. Наталя глянула на годинник — робочий день майже закінчився. — Ти сьогодні до мами? — почула вона голос Сергія в слухавці, коли зателефонувала йому. — Я дуже виснажена, може, іншим разом? — її голос звучав розгублено, ніби вона шукала виправдання. — Ну, вона каже, що ти не хочеш приходити, — відповів Сергій приглушеним голосом, у якому відчувалася образа. Наталя важко зітхнула — знову її свекруха намагається маніпулювати. — Наталочко, я спекла твої улюблені пиріжки, — радісно промовила Лариса Олексіївна, свекруха. — Ти ж любиш з картоплею та грибами? Заходь, посидимо разом.

Наталя заплющила очі, знову зітхнувши. За роки спільного життя вона навчилася розпізнавати за такими “милими” запрошеннями приховані вимоги. — Добре, Ларисо Олексіївно, — без особливого ентузіазму погодилася вона. — Буду десь за годину-дві. Вдома Наталя швидко переодяглася і зібралася, на мить зупинившись перед дзеркалом. У свої тридцять три вона виглядала старшою за свої роки — недоспані ночі та постійні переживання давалися взнаки. У квартирі свекрухи було тепло і пахло свіжою випічкою. Лариса Олексіївна метушилася біля столу, готуючись до приходу невістки. — Заходь, люба, сідай! — якось неприродно лагідно промовила свекруха. — Сергійку, принеси стілець для дружини! Сергій чемно підвівся. Наталя спостерігала за ним з легким сумом — у свої тридцять шість він залишався “маминим синочком”, не здатним приймати власні рішення.

За вечерею Лариса Олексіївна знову почала розмову: — Як там справи на роботі, Наталочко? Все гаразд у вашій фінансовій компанії? — Так, все добре, — відповіла Наталя, намагаючись зрозуміти, куди хилить розмова. — А правда, що зараз можна отримати позику без зайвих документів? — запитала свекруха, ніби між іншим. Наталя напружилась. Вона працювала у фінансовій сфері і знала, що такі розмови не віщують нічого доброго. — Навіщо вам позика? — обережно запитала вона. — Ой, знаєш, наша сусідка з поверху, Тетяна, вирішила ремонт робити, а я все ніяк не наважуся. Шпалери вже вицвіли, ванна стара.

— Мамо, ми ж казали, зараз не найкращий час, — втрутився Сергій. — А коли буде час? — мало не плачучи вигукнула Лариса Олексіївна. — Я вже й забула, коли востаннє ремонт робила! Всі живуть, як люди, а я… Наталя мовчала, повільно розмішуючи чай. У них із Сергієм зараз було скрутне фінансове становище, адже всі заощадження пішли на ремонт автомобіля Сергія, вони економили на всьому. Про свої ж власні заощадження знала лише вона. — Сергійку, синочку, — продовжила Лариса Олексіївна. — Ти ж не дасиш мамі жити в таких умовах? Я ж твоя мати. Сергій поглянув на Наталю з благанням в очах:

— Може, візьмемо позику? Мамі справді потрібен ремонт. — А хто її повертатиме? — тихо запитала дружина. — Ми з тобою, звичайно. У мене ж є робота, — відповів Сергій, трохи зніяковівши. — Твоєї зарплати ледве вистачає на оплату квартири та їжу, — нагадала Наталя. — Але ж ти працювала і зараз працюєш у великій фінансовій компанії, яка займається кредитами! — втрутилася Лариса Олексіївна. — У тебе ж і зарплата більша, і премії! Знову її гроші ставали предметом обговорення. — Я не можу і не хочу брати кредит, — твердо заявила Наталя. — У мене є свої фінансові зобов’язання.

— Які ще зобов’язання? — здивувалася Лариса Олексіївна. — Іпотека і кредит за машину Сергія, — нагадала Наталя. — Але ж у тебе є відкладені гроші! — обурився Сергій. — Я бачив виписку з твого рахунку! Наталя завмерла. Її особистий рахунок, який вона так ретельно приховувала, раптово став відомий. — Це мої заощадження, — тихо промовила вона. — На непередбачуваний випадок. — Який ще непередбачуваний випадок? — обурилася Лариса Олексіївна. — Ти хочеш сказати, що вони важливіші за ремонт? Наталя відчула, як її серце стиснулося від гіркоти. Всі ці роки вона намагалася бути хорошою дружиною та невісткою, терпіла постійні прохання та позики, які ніхто не повертав. І ось тепер, коли вона нарешті мала хоч якусь фінансову незалежність, її хотіли позбавити й цього.

— Мої особисті заощадження — це результат моєї праці, — сказала вона, підводячись зі стільця. — І вони залишаться моїми. — Як ти можеш таке казати? — вигукнула Лариса Олексіївна. — У сім’ї все має бути спільним! Наталя подивилася на Сергія і зрозуміла, що він знову на боці матері. — Знаєте що? — її голос став напрочуд спокійним. — Я більше так не можу. Я йду. Наталя вийшла з квартири свекрухи і не поспішала додому. Дощ не вщухав, але вона йшла під парасолькою, відчуваючи, як всередині щось обривається. Кожен крок давався важко, але водночас на душі було дивне відчуття спокою, ніби вона зробила вирішальний крок до свободи. За кілька годин Сергій знову зателефонував.

— Ти де? Чому не вдома? Ти не відповідаєш на дзвінки, — у його голосі звучало занепокоєння. — Я сьогодні не прийду, — відповіла Наталя. — Мені потрібно побути самій. На тому кінці дроту запала тиша, а потім пролунав тихий голос Сергія: — Наталю, ну що ти таке кажеш? Мама справді переживає, їй потрібна допомога. Наталя глибоко зітхнула. — А хтось переживає за мене? За мої потреби? За те, як я щодня працюю і намагаюся будувати своє життя, не просячи ні в кого допомоги? — її голос тремтів, але вона не збиралася відступати. — Ми ж сім’я, Наталю. Все має бути спільним, — Сергій звучав розгублено, але вже не так впевнено.

— Родина — це коли рішення приймаються спільно. А не коли моя свекруха розпоряджається моїми фінансами, — твердо відрізала Наталя і поклала слухавку. Весь вечір вона провела наодинці. Прогулялася містом, зайшла в кав’ярню, насолоджувалася гарячим шоколадом і спостерігала за перехожими, що поспішали додому. Вона відчувала себе вільною. Наступного ранку Наталя звернулася до адвоката. Вона більше не бажала бути безправним учасником цієї ситуації, де її думка та фінанси ігнорувалися. За кілька тижнів вона подала заяву на розірвання шлюбу. Сергій був шокований. Він не міг збагнути, чому Наталя вдається до таких кардинальних заходів через, здавалося б, дрібниці. — Ти руйнуєш сім’ю через гроші, — дорікала свекруха, але Наталя мовчала, лише холодно посміхаючись їй.

Рішення суду було однозначним: спільна квартира підлягала продажу для погашення кредиту. Залишок ділили порівну, а автомобіль залишався у Сергія. Наталю не турбувала доля автомобіля, її метою була незалежність, і вона її досягла. Усі її особисті заощадження залишалися недоторканими. Це була її остаточна перемога. Після оголошення вердикту Лариса Олексіївна спробувала влаштувати скандал, але Наталя зберігала спокій. Вона більше не відчувала ні гніву, ні образи – лише полегшення. Вона нарешті отримала те, що їй належало. Виходячи із зали суду, Наталя спокійно звернулася до Сергія: — Можеш забрати свої речі. У тебе є тиждень. Потім я виставлю квартиру на продаж. Сергій мовчки кивнув, його погляд був сповнений жалю. Для нього це був кінець, а для Наталі – початок нового життя.

За кілька тижнів, у своїй невеликій, але затишній орендованій квартирі, Наталя відчувала себе вільною. Вона була готова почати все з чистого аркуша. Лише постійні дзвінки колишнього чоловіка порушували її спокій. Сергій часто телефонував, вибачався, благав дати їм ще один шанс, згадуючи їхні щасливі часи. Наталя була в роздумах, адже в глибині душі вона все ще кохала його. Але її мучило питання: чому він це робить? Чому хоче повернутися? Чи справді він щиро розкаявся, чи його мотиви пов’язані лише з грошима?