Тетяну Андріївну ховали всім селом. Молоді жінки та літні бабусі витирали сльози хустинками, а чоловіки з журбою схиляли голови. Але найбільше ридала біля могили Соломія. Односельці не могли повірити в щирий плач нареченої: вона плакала, бо не буде кому більше обробляти город і займатися господарством.

Тетяну Андріївну поховали всім селом. Жінки витирали хустинками сльози, а чоловіки зі смутком схиляли голови. Найбільше плакала біля могили Соломія. Односельці не вірили в її сльози: хтось вважав, що вона дійсно кається, а інші думали, що вона шкодує через те, що більше ніхто не буде обробляти город і займатися господарством.

Тетяна Андріївна проживала у мальовничому селі на Буковині. Вона рано овдовіла, і більше заміж не вийшла. Присвятила своє життя вихованню сина Михайлика. Хлопець виріс, відслужив в армії, добряче погуляв і в тридцять років, нарешті, сказав матері, що збирається привести додому невістку. Мати була щаслива — її син знайшов свою долю.

Плакала Соломія по-різному: одні вважали, що це справжнє каяття, а інші думали, що їй сумно через те, що більше нікому буде обробляти город і вести господарство.

Тетяна Андріївна привітно зустріла невістку Соломію, але помітила, що та якось холодно ставиться до її дружби. Спочатку думала, що вона просто скучає за рідною домівкою, але пізніше зрозуміла, що причина була інша — невістка була не дуже товариською. Тетяна Андріївна ніколи не сварилася з Соломією, але між ними не було справжніх розмов. Вона раділа, що молодята ладнали між собою. І коли народилися онуки, Тетяна взяла на себе всю роботу по господарству, поки невістка займалася дітьми. Час минав, внуки підростали, а Тетяна вже звикла до відокремленості Соломії і не звертала на це уваги.

Іноді їй не вистачало людського спілкування, а тут ще й здоров’я стало підводити — ноги почали боліти. Якось до Соломії прийшла її кума Оксана, яка працювала в райсоцзахисті. Коли Соломія пішла на кухню, Оксана розговорилася з Тетяною Андріївною і дізналася про її проблеми зі здоров'ям. Вона запропонувала путівку до санаторію. Тетяна вагалася, бо ніколи не виїжджала за межі рідного села, але, відчуваючи біль, вирішила погодитися.

У санаторії Тетяна познайомилася з людьми різних професій, серед яких було багато інтелігентних, значно молодших за неї. Вона з задоволенням спілкувалася з ними, дізнавалася багато нового, що не знала за все своє життя. Вислухавши їхні розповіді, вона зрозуміла, скільки цікавого існує поза її звичним світом. Це спілкування, а також процедури, допомогли їй забути про біль і повернутися додому абсолютно новою людиною.

По дорозі додому Тетяна зустріла свою стару подругу і не втрималася від поділу враженнями про курорт. Вона розповіла, як молоді дівчата запрошували її на танці, і як чудово було дивитися на них, згадуючи свою молодість.

Коли Тетяна повернулася додому, вона принесла внукам маленькі подарунки і сувеніри для сина та невістки. Але її радощі не були розділені: син усміхався і слухав, а Соломія була мовчазною. Після того, як Тетяна поділилася своїми враженнями, Соломія сказала: «Поїхали на курорти, а от город заросте бур’янами».

Тетяна відчула біль від її слів, і, тихо плачучи, пішла в поле, щоб працювати на городі. На наступний день Соломія зателефонувала до Оксани і попередила її, що більше не хоче, щоб Тетяна їхала в санаторій.

Тетяна почувши це, відчула ще більший смуток. Вона пішла до своєї маленької хати і лягла на ліжко, сильно обнявши подушку.

Через день Соломія, з іронією, сказала сусідці, що Тетяна «звикла до курортного життя». Вечором син знайшов свою матір мертвою в хаті. Лікарі констатували інфаркт. Очевидно, серце не витримало образ і приниження від невістки.

Тетяну Андріївну поховали всією громадою. Жінки витирали сльози, а чоловіки з сумом схиляли голови. Найбільше плакала біля могили Соломія, яка просила вибачення за свою грубість і черствість.

фото ілюстроване