Віра повернулася додому і одразу пішла до душу, бажаючи змити з себе втому дороги. Вона щойно приїхала від своїх батьків, а точніше – від мами з вітчимом. Машину одразу загнала в гараж – порядок для неї завжди був важливим.
Дивно, але Сашка вдома не було. Його телефон мовчав ще з учорашнього дня. Напевно, знову зависає з друзями. До того ж Віра повернулася раніше, ніж планувала.
Зазирнувши в холодильник, вона побачила, що там майже нічого не залишилося. Її не було всього два дні, а перед від’їздом вона спеціально приготувала велику каструлю борщу.
Продуктів мало бути вдосталь, але ні тушкованого м’яса, ні ковбаси, ні сала вона не знайшла – залишилося тільки два яйця. Навіть для дорослого чоловіка цього було замало, а Сашка ще й вдома не видно. Це було дивно.
Відкривши морозильну камеру, вона помітила, що й там запасів поменшало. Що це могло означати? Може, він приводив друзів? Але в будинку було чисто й охайно.
Віра вирішила приготувати котлети, дістала фарш із морозилки. Рано чи пізно Сашко мав повернутися. У цей момент біля дверей почувся шум. Але це була не він, а сусідка – тітка Марія.
– Як добре, що ви прийшли. Я маю для вас подарунок – мама вам передала, – сказала Віра.
– А тебе вдома не було? А з ким тоді Сашко залишався? – запитала Марія.
– Що ви маєте на увазі?
– Не можна чоловіків одних залишати.
– То в чому справа?
– У п’ятницю ввечері, видно, коли ти поїхала, я бачила його з кимось тут. Думала, це ти. А вчора тут нікого не було, навіть світло не горіло. Де він зараз бовтається? Висновок один: у нього хтось є.
Сівши за чашкою чаю, тітка Марія все розповіла. Вона завжди була добре поінформована про життя сусідів, а найбільше спостерігала за Вірою. Віра знала, що тітка Марія була близькою подругою її мами, яка після заміжжя залишила цей будинок доньці.
– Ось і думай, де він зараз. Може, речі вже пора винести?
– Зачекайте, – відповіла Віра. – Встигнемо.
Знову почувся шум біля дверей – цього разу це був Сашко. Тітка Марія попрощалася і пішла додому.
– Ти вже приїхала? Чому не подзвонила? – запитав Сашко. – А мене сусід Юра покликав зранку кран полагодити.
– Кран? А борщ тобі теж сусід допоміг доїсти? Де каструля?
– Я зараз принесу.
Сашко вибіг із будинку, не чекаючи інших запитань. Віра вирішила подивитися, до якого сусіда він піде. Чоловік попрямував до третього будинку від тітки Марії. Там давно ніхто не жив, але іноді приїжджала молода жінка – родичка колишніх господарів.
Майже одразу Сашко повернувся з каструлею.
– Швидко ти, – зауважила Віра.
– Юра недалеко.
– А я думала, він переїхав.
– Нікуди він не дінеться. А ти що питаєш таке? Мене підозрюєш?
– Холодильник повний, їж, – відповіла Віра і пішла до кімнати.
Цієї ночі Віра довго не могла заснути, згадуючи слова тітки Марії.
Наступного ранку Сашко, як не дивно, спав у залі на дивані.
– Звари мені каву, – попросив він.
– Я вже йду.
Віра цього разу не стала готувати каву. Вона поїхала на роботу, а Сашка вдома знову не було, коли вона повернулася.
Зате прийшла тітка Марія.
– Ну що, Сашка знову немає? Значить, у міській.
– Ходімо, – відповіла Віра. – Все з’ясуємо.
У будинку, де зупинилися, Віра побачила Сашка за столом. У кімнаті плакала дитина.
– Шукаю тебе, – сказала Віра.
– Це Віка, – промовив він.
– А дитина твоя?
– Ні, це дівчинка.
Віра вже збиралася йти, але Віка заговорила:
– А хто це?
– Я зараз поясню, – почав Сашко.
– Мені теж поясни, – сказала Віра.
Віра з тіткою Марією повернулися додому.
– Я вже все вирішила, – сказала Віра.
За дві години Сашко повернувся, але Віра була непохитна. Вона виставила його речі за хвіртку.
– Все, що не робиться – на краще, – подумала вона, посміхаючись тітці Марії.
0 Коментарі