Надя поспішала додому після роботи, важко тримаючи сумки з продуктами. Вона захекалася, коли вбігала в квартиру. Підняла носа і відчула приємний запах, що йшов із кухні. – Мама повернулася! – радісно вигукнули діти, вибігаючи назустріч. Чоловік швидко підхопив сумки і відніс їх на кухню. – А ми з татом плов готуємо, – сказав він з усмішкою. Надя здивовано підняла брови. Роздягнувшись, вона пройшла до кухні. Але те, що вона побачила, змусило її застигнути на місці.

Надя поспішала додому після важкого робочого дня, несучи чималі сумки з продуктами. У голові роєм крутилися думки: що приготувати на вечерю, які справи ще чекають вдома. Уся родина трималася на її тендітних плечах, і хоча чоловік приносив гроші в дім, на допомогу в побуті розраховувати не доводилося.

– Ой, Боже! – вигукнула Надя, раптово підсковзнувшись на прихованому під снігом льоду. Сумки вилетіли з рук, а вона впала на спину. Продукти розлетілися довкола, а Надя лежала, дивлячись у сіре зимове небо. У цей момент жодна думка не приходила їй до голови.

– Що сталося, доню? Тобі боляче? – раптом почула вона м'який, теплий голос. Над нею схилилася літня жінка.

Надя спробувала поворушити руками й ногами, потім обережно зрушила спиною.

– Ніби нічого не зламала, – відповіла вона, перевертаючись на бік і намагаючись підвестися.

Тим часом бабуся вже квапливо збирала розкидані продукти, акуратно складаючи їх у сумки.

– Ай! – знову вигукнула Надя. – На ногу важко стати, здається, щось розтягнула.

Старенька підставила руку, допомагаючи їй піднятися.

– Йдемо, моя хороша. Я живу тут неподалік, на першому поверсі. Треба покласти щось холодне на ногу. Молодий чоловіче, допоможіть!

Бабуся звернулася до перехожого юнака, який допоміг донести сумки. Усе сталося так швидко, що Надя навіть не встигла зрозуміти, як опинилася в затишній квартирі.

Тут бабуся допомогла їй роздягнутися й пройти на кухню. З морозилки дістала заморожену курку і приклала до ноги. Поки чайник нагрівався, старенька поставила перед Надею тарілку з домашнім варенням.

Надя оглянулася. У квартирі панувала затишна чистота. На підвіконні серед вазонів мирно спала згорнута клубочком кішка. Надя відчула себе вдома – спокійно, тихо й умиротворено.

– Як тебе звати, доню? – запитала бабуся, розливаючи чай.

– Надя, – відповіла вона, зручно вмощуючись на стільці. – А як вас?

– Називай мене бабусею Зоєю, – лагідно посміхнулася старенька.

– Дякую, що не залишили мене в біді.

– Як же інакше? Я тебе ще здалеку помітила – така заклопотана, кудись біжиш. От і посковзнулася. З дому поспішала?

– Так, накупила продуктів, ще й думала, що готувати, як усе вдома встигнути. Діти, оцінки, уроки – клопотів купа.

– А чоловік як? – обережно поцікавилася бабуся Зоя.

– Чоловік пізно повертається. Втомлений, поїсть – і одразу спати.

– Втомилася ти, доню, у цьому нескінченному колі. У кожного по шматочку береш, а що для себе залишається?

Надя замислилася. І справді, діти, мама, чоловік – усі забирають шматочки її часу, її сил. І ось чому всередині завжди така порожнеча.

Бесіда з бабусею Зоєю текла легко й невимушено. Надя, давно не відчуваючи такого тепла, все говорила й говорила, поки бабуся уважно слухала і підливала гарячий чай.

– Ой, уже пізно! – схопилася Надя, кинувши погляд на годинник. – А моя нога вже зовсім не болить. Дякую вам за все, бабусю Зоє, але мені пора.

– Заходь, мила, завжди рада тобі, – тепло сказала бабуся, обіймаючи її.

Коли Надя нарешті добралася додому, її зустріли діти.

– Мама прийшла! – закричали вони. Чоловік підхопив сумки й поніс на кухню.

– Ми тут із татом плов готуємо!

Надя здивовано підняла брови. Пройшовши на кухню, вона побачила, що чоловік щось жваво перемішує в каструлі.

– Нас сьогодні відпустили раніше, – сказав він. – І я вирішив згадати, як готується плов.

У квартирі було незвично чисто. Речі акуратно складені, пральна машинка працювала, а на полиці чекала стопка випраної білизни.

– Оце сюрприз! – вигукнула Надя, побачивши, що килим у вітальні чистий.

Через пів години сім'я зібралася на вечерю. Усе було спокійно, затишно, а плов виявився таким же смачним, як колись.

Цієї ночі Надя довго не могла заснути. Уперше за довгий час вона відчула себе по-справжньому коханою. Усі повернули їй ті частинки тепла, які вона віддавала їм щодня.

"Так правильно. Так і має бути", – подумала вона, усміхнулася і нарешті солодко заснула.

фото ілюстроване